UA
RU
+38 (068) 371-12-29
ПН.-ПТ.: с 8:00 до 20:00
Субота: с 9:00 до 15:00
UA
RU
Новини
Назад

Інфекційний мононуклеоз: симптоми, лікування, віддалені наслідки

Інфекційний мононуклеоз – це гостра вірусна інфекція, яка вражає ротоглотку, шийні лімфовузли, печінку та селезінку. При зараженні цим типом вірусу в крові хворого з’являються атипові клітини – мононуклеари. Слід зазначити, що інфекційний мононуклеоз небезпечний тим, що його досить складно відрізнити від звичайної респіраторно-вірусної інфекції. Однак ускладнення, до яких може призвести ця хвороба, досить небезпечні.

Інфекційний мононуклеоз, ще званий хворобою Філатова, моноцитарною ангіною або доброякісним лімфобластозом, найчастіше зустрічається у молодих людей віком від 14 до 29 років. Щодо більш дорослого населення, то у них вірус Епштейна-Барра фіксують дуже рідко. Вважається, що до 30-35 років у людей формуються антитіла до мононуклеозу. Зазвичай пік захворюваності на моноцитарну ангіну припадає на весну та осінь.

Причини інфекційного мононуклеозу

Інфекційний мононуклеоз є наслідком зараження вірусом Епштейна-Барра. Цей збудник належить до сімейства герпевірусів, яке включає 8 серотипів людських вірусів. Вірус Епштейна-Барра – це вірус простого герпесу серотипу 4. Свою назву він отримав від імен своїх першовідкривачів – англійських вірусологів Майкла Епштейна та Івонн Барр у 1964 році.

Вірус Епштейна-Барра містить спадкову інформацію у вигляді дволанцюгової спіралі ДНК, що свідчить про довічне носійство вірусу людиною. Вірус має вигляд багатогранного куба діаметром до 200 нанометрів. У нього складна оболонка – суперкапсид, до складу якої входять глікопротеїни та ліпіди. Вони утворюють на поверхні вірусу своєрідні шипи.

Згідно зі статистичними даними, антитіла до інфекційного мононуклеозу мають 90-95% дорослого населення, що свідчить про перенесене захворювання. Вірус Епштейна-Барра передається від людини до людини. Джерелом інфекції є вірусоносії, а шляхи передачі інфекції такі:

  • повітряно-крапельний – вірус передається у разі кашлю зараженої людини або під час її розмови з іншими на близькій відстані;
  • контактно-побутовий – під час використання з хворим одного посуду та інших предметів побуту, у випадках поцілунків, доторків, статевих контактів.

Дуже рідко вірус передається під час переливання крові або трансплантації органів. На можливість зараження впливає стан імунної системи. Зазвичай інфікування відбувається у місцях з високим скупченням людей: дитячих садках, школах, університетах, гуртожитках.

Симптоми інфекційного мононуклеозу

Інкубаційний період інфекційного мононуклеозу може становити від 5 до 45 днів. Симптоми залежать від стадії захворювання. Виділяють дві стадії:

  • Активна (лізисна). У цей період відбувається активне розмноження вірусу, що викликає підвищення температури до 40,5°С, розвиток гострого тонзиліту, одутлість і набряклість повік, верхньої половини обличчя, збільшення в розмірах лімфовузлів шийної групи, у деяких випадках поява так званої бичачої шиї. Також спостерігається закладеність носа, гнусавість голосу, проноси, збільшення печінки та селезінки. Перелічені прояви можуть тривати тривалий час і мати значний вплив на самопочуття інфікованого. Людина у цей період дуже заразна. Зрештою, імунітет долає захворювання, вірус відступає, однак зберігається в тканинах усе життя.
  • Латентна. На цій стадії захворювання всі симптоми відсутні, однак людина все ще залишається вірусоносієм. Вона може інфікувати оточуючих. Вірус у такому разі поширюється повітряно-крапельним шляхом з тканин мигдаликів.

Класифікація захворювання

Інфекційний мононуклеоз класифікується відповідно до ступеня специфічних проявів захворювання.

  • Типовий. Характерні всі класичні прояви захворювання.
  • Безсимптомний. Факт інфікування може бути встановлений лише за результатами аналізу.
  • Стертий. Ознаки інфікування мінімальні або дуже схожі на прояви респіраторної інфекції.
  • Вісцеральний. Захворювання проявляється переважно пошкодженням внутрішніх органів. Спостерігаються порушення в роботі нервової, ендокринної, серцево-судинної, сечовидільної та інших систем організму.

Ускладнення при інфекційному мононуклеозі

Вірус Епштейна-Барра небезпечний саме ускладненнями. Серед них наступні:

  • розрив селезінки – зустрічається в 1% випадків, вимагає хірургічного втручання;
  • гемолітичні ускладнення – анемія, тромбоцитопенія;
  • неврологічні порушення – парези черепних нервів, енцефаліт, менінгіт, поліневрит, психози;
  • порушення серцевої діяльності – аритмія, перикардит, блокада водія ритму;
  • пневмонії;
  • порушення роботи печінки – некроз, енцефалопатія;
  • асфіксія.

Окремо слід сказати про небезпеку вірусу Епштейна-Барра для вагітних. Причиною інфекції може стати дефіцит в організмі вітамінів та мінералів, сильне переохолодження, хронічні хвороби, прийом кортикостероїдів, ураження імунітету (наприклад, ВІЛ-інфекція). Наслідки інфекційного мононуклеозу під час вагітності можуть бути дуже негативними:

  • викидень на ранніх термінах;
  • яскраво виражений токсикоз;
  • багатоводдя;
  • передчасні пологи;
  • передчасне відшарування плаценти;
  • внутрішньоутробні патології плоду: враження нервової системи, органів зору, недостатнє збільшення ваги, жовтяниця, вроджені вади.

Цей список не може не лякати, однак слід зазначити, що більшість інфікованих швидко відновлюється та уникає страшних наслідків. Вагітним за перших ознак вірусу слід звертатися до лікаря, та й іншим інфікованим не варто зволікати з медичною допомогою.

Діагностика вірусу Епштейна-Барра

Ефективність лікування інфекційного мононуклеозу залежить від якісної та повної діагностики. Вона проводиться шляхом лабораторних тестів. Серед них:

  • Загальний аналіз крові, який покаже наявність атипових мононуклеарів. Вони є попередниками Т-лімфоцитів, що беруть участь у знищенні лімфоцитів, уражених вірусом Епштейна-Барра.
  • Біохімія крові. Цей аналіз дасть інформацію про гіперглобулінемію, гіпербілірубінемію, появу кріоглобулінових білків.
  • Реакція непрямої імунофлюоресценції або крапельний тест. Дозволить виявити специфічні антитіла.
  • Вірусологічне дослідження. Його проводять на змивах з горла хворого. Це дозволяє визначити присутність в організмі саме вірусу Епштейна-Барра. Такий лабораторний аналіз досить дороговартісний і використовується в практиці нечасто.

Слід зазначити, що головним показником мононуклеозу є наявність інфекційних мононуклеарів у крові. Однак вони також є показником ВІЛ-інфекції. Тому одночасно з цим дослідженням призначають імуноферментний аналіз на вірус імунодефіциту. Його повторюють ще два рази з місячним переривом.

Лікування інфекційного мононуклеозу

Лікуванням інфекційного мононуклеозу займаються дорослий та дитячий інфекціоніст. За необхідності можуть також залучатися такі спеціалісти, як отоларинголог, гематолог, імунолог тощо.

Лікування зазвичай проходить амбулаторно, а в тяжких випадках потрібна госпіталізація. Спеціального лікування для інфекційного мононуклеозу сьогодні немає, як і медичних препаратів. Тим не менш, спеціаліст розробляє алгоритм лікування залежно від віку та стадії захворювання.

У дітей лікування інфекційного мононуклеозу симптоматичне. При приєднанні вторинних інфекцій можуть бути призначені антибіотики пеніцилінового ряду. Для зниження температури – нестероїдні протизапальні препарати, препарати для детоксикації та зміцнення імунітету. При розриві селезінки знадобиться екстрене втручання хірурга.

У дорослих лікування хвороби Філатова аналогічне. Варто зазначити, що самолікування у такому разі протипоказане, адже терапія у разі виявлення вірусу Епштейна-Барра має бути комплексною. Вона обов’язково потребує спеціальної дієти, адже при мононуклеозі порушується робота печінки та селезінки.

Якщо хворий проігнорує проблему та не звернеться за професійною допомогою вчасно, він ризикує приєднанням вторинної інфекції. Наприклад, стрептокока або стафілокока. Це може призвести до розвитку пневмонії або менінгоенцефаліту. Також існує ризик ускладнень на печінку та селезінку.

Профілактика інфекційного мононуклеозу

Спеціальних профілактичних заходів для запобігання інфекційному мононуклеозу не існує так само, як і вакцини. Всі методи профілактики спрямовані на зміцнення імунітету. Знизити ризик зараження вірусом Епштейна-Барра також допоможе:

  • дотримання правил особистої гігієни;
  • правильне харчування;
  • регулярні фізичні навантаження;
  • своєчасне лікування інших захворювань.

Менше ризикують також люди, які не палять, не вживають алкоголь та наркотичні препарати.